10 ПРАВИЛ ДЛЯ БАТЬКІВ

 (Ці правила були прийняті в Міжнародний рік дитини. Вони містять педагогічні настанови Песталоцці, Фребеля, Черні: враховують і сучасний практичний досвід)

1

Любіть свою дитину!

Радійте з її присутності, приймайте її такою, яка вона є, не ображайте, не принижуйте, не підривайте її упевненості в собі, не піддавайте не справедливому покаранню, не позбавляйте своєї довіри, дайте привід любити Вас.

2

Охороняйте свою дитину!

Захищайте від фізичних і душевних небезпек, навіть, коли треба – жертвуючи власними інтересами і ризикуючи власним життям.

3

Будьте добрим прикладом для своєї дитини!

Прищепіть їй повагу до традиційних цінностей; самі живіть згідно із ними. Нехай у вашій сім'ї побутують чесність, скромність. Порушення батьками подружньої вірності, збагачення безчесними засобами – все це завтра позначиться на моральному обличчі вашого сина чи доньки.

4

Грайтеся зі своєю дитиною!

Приділяйте їй якомога більше часу, розмовляйте з нею, грайтеся так, як їй подобається, її гру сприймайте всерйоз.

5

Працюйте зі своєю дитиною!

Допомагайте їй, коли вона намагається приймати участь у роботі вдома, в саду. Коли дитина підросте, привчайте її включатися в усі роботи по господарству.

6

Покажіть дитині можливості й межі людської свободи!

Дайте дитині можливість нагромадити власний досвід, навіть якщо це пов'язано з певним ризиком. Надмірно опікувана від будь-якої небезпеки дитина нерідко стає соціальним інвалідом.

7

Привчайте дитину буди слухняною!

Батьки повинні стежити за поведінкою дитини і спрямовувати її таким чином, щоб її дії не завдавали шкоди ні їй самій, а ні іншим. Дитину треба заохочувати до додержання встановлених правил.

8

Надавайте дитині можливість таких переживань, які матимуть цінність спогадів.

Дитина «живиться», як і дорослий,переживаннями, що дають їй, змогу орієнтуватись в подіях, ознайомитися з життям інших людей і з навколишнім світом. Нехай спогад про щасливе дитинство зігріває її все життя.

9

Дозволяйте дитині набувати життєвого досвіду. Хай навіть не безболісно, але самостійно!

10

Чекайте від дитини тільки таких міркувань та оцінок, на які вона здатна у своєму віці, виходячи з рівня свого розвитку і життєвого досвіду!

 

ПЕРЕЛІК КУЛЬТУРНО-ГІГІЄНІЧНИХ НАВИЧОК

У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Вікові групи

Особиста гігієна

Самообслуговування

Культура харчування

І молодша група

(2-3 роки)

При нагадуванні з допомогою дорослих миють руки, лице перед їжею, після загрязнения, витирають їх насухо користуючись індивідуальним рушником. Користуються носовою хустинкою. Витирають ноги біля входу.

Знімають та одягають одяг в певному порядку; застібають ґудзики. Зашнуровують та розшнуровують взуття, складають одяг, при допомозі дорослого приводять себе в порядок.

Стараються їсти самостійно та охайно, тримають ложку в руці, гарно пережовують їжу, користуються серветкою, при допомозі дорослих дякують після їжі.

ІІ молодша група

(3-4 роки)

Під час миття рук та вмивання дотримуються правил: засукувати рукава, не розбризкувати воду, не мочити одяг, користуватися милом. Вміють насухо витирати рушником руки та лице, вішати його на своє місце, користуватися носовою хустинкою.

Самостійно одягатися та роздягатися в певній послідовності, при невеликій допомозі дорослого складають речі, вивертаючи їх на лицьову сторону. Стараються самостійно виправити недоліки при складанні одягу. Звертаються за допомогою до дорослого.

Добре пережовують їжу з закритим ротом. Без нагадування витирають губи, пальці серветко. Виходячи із-за столу дякують за їжу, самостійно ставлять стілець. Вихователь вчить: їсти тихо, не поспішати, сидіти рівно, полоскати ротову порожнину після їжі водою.

Середня група

(4-5 років)

Ретельно вмиваються. Правильно миють руки перед прийомом їжі та по мірі забруднення, після туалету. Вміють користуватися носовою хустинкою, під час кашлю закривають рот хустинкою, відвертаються.

Більше самостійності в самообслуговуванні: роздягаються та одягаються, застібають гудзики, зашнуровують взуття. Бережуть одяг. Самостійно складають одяг в певному порядку, чистять та сушать.

Збільшується самостійність. Вміють користуватися столовими приборами: ложкою, виделкою, ножем, серветкою, їжу беруть помалу, не поспішають, сидять рівно, їдять тихо, полощуть ротову порожнину водою.

Старша група

(5-6 років)

Слідкують за чистотою свого тіла. Гарно та правильно миють руки, вміють, мити ноги, без нагадування полощуть рот водою після їжі. Приводять в порядок волосся. Самостійно виконують загартовуючі процедури: миття до пояса, обтирання рукавичкою, полоскання горла і т.д.

Вдосконалюють навички охайного роздягання та одягання отримані раніше. Швидко самостійно одягаються, роздягаються, складають речі в певному порядку в свою шафу. Доглядають своє взуття, чистять одяг. Тактовно говорять своєму товаришеві, якщо потрібно, про забруднення одягу.

За стіл сідають в охайному вигляді, з чистими руками, причесані, їдять охайно, вміло користуються столовими приборами: ніж, виделка, ложка і т.д.

Під час їжі дотримуються культури поведінки за столом, сидять правильно, не заважають товаришу, при потребі допомагають один одному.

 

ЯК ПІДГОТУВАТИ ДИТИНУ

ДО ДИТЯЧОГО САДКА

 

Прихід у дитячий садокперший серйозний етап соціального життя дитини. Досі вона спілкувалася тільки з членами родини, приятелями — сусідами або з тими, кого дорослі запрошували у дім. І от — бага­то незнайомих облич, нова обстановка... У дитячих садках працюють досвідчені, кваліфіковані вихова­телі, які зуміють ввести ваше маля в колектив, адап­тувати його до нових умов. У принципі, якщо мати в силу обставин змушена буде залишити дитину на ці­лий день — великої біди не станеться. Проте краще, звичайно, поступове звикання. Поки дитина пригля­дається до нових товаришів, цікавиться новими іг­рашками, побудьте неподалік. Коли через півгодини або годину після приходу переконаєтеся, що дитина почувається спокійно, лагідно скажіть їй, що вам треба йти, що невдовзі ви прийдете по неї й заберете додо­му. Якщо навіть маля трохи поплаче без вас, вихова­тель зуміє утішити й забавити дитину. Спершу залиште її в садку на кілька годин, потім — на півдня. Нев­довзі все ввійде в належний ритм. Різноманітні іг­рашки, можливість гратися з іншими дітьми швидко зацікавлюють малят, і вони звикають до садка. Най­головніше, щоб перші враження були позитивними. А для цього дамо батькам кілька практичних порад:

Розповідайте дитині якомога більше доброго про садок і активно привчайте її до самостійності. В ко­лективі добре закріплюються навички самообслуго­вування, але закласти їх належить у сім’ї, як і навич­ки гігієни.

Батьків часто турбує, як одягати дитину для дит­садка. Насамперед так, щоб їй було зручно. Одяг має бути міцним, не ускладнювати рухів дитини (під час бігу, стрибків, лазіння тощо) і таким, щоб малюк сам міг вільно роздягатися й одягатися. Привчіть дитину правильно застібати пальтечко, вміло поводитися зі “змійкою", надягати шапку, знімати і взувати череви­ки (хай взуття буде досить просте, аби дитині не до­водилося вибиватися із сил, стягуючи його з ніг). Бе­зумовно, матері простіше самій одягти і роздягти ди­тину, але варто бути терплячими — нехай вчиться са­мостійності, дорослішає. Перетворіть цю "процеду­ру” на цікаву гру.

Дитина ще вдома повинна привчитися вішати або акуратно складати свій одяг, давати раду іграшкам, правильно поводитися з олівцем, клеєм, іншими пред­метами. Щоб полегшити перебіг адаптації, заздалегідь учіть малого науки спілкування з іншими: поясніть, що таке дружба, чому треба йти на поступки, рахува­тися з чиїмись інтересами. У великих сім’ях взаєми­ни між братами і сестрами допомагають малюку лег­ше пристосуватися до колективного життя. Коли ж ди­тина росте в сім’ї одна, можна домовитися з іншими родинами щодо організації спільних ігор дітей. Доб­ре також ходити гуртом на прогулянки, екскурсії. Все це не лише збагатить дітей новими знаннями та уяв­леннями, а й зробить їх комунікабельними.

Батьки і вихователі — перші впроваджувачі рід­ної української мови в душу і розум дитини. Якщо дорослі спілкуються з дітьми чистою, барвистою мо­вою, вона обов’язково перейме їхній стиль. Але так само переймає вона й суржик, грубі висловлювання, жаргонізми. Пильнуйте себе! Проте самого наслідування дорослих і запам'ятовування замало для ово­лодіння вмінням говорити правильно і красиво. Пот­рібна цілеспрямована робота над розвитком усного мовлення. Це важливо й у тому ракурсі, що в садку дитині часто доводиться розповідати про поїздки і мандри, які вона здійснила з батьками, про те, що вона бачила, чула і робила. І такого мистецтва розпо­віді теж треба навчити ще до вступу у дошкільний заклад. Нехай дитина розповідає татку з мамою про те, що бачила у дворі, парку, зоопарку, музеї тощо. Привчившись правильно висловлювати свої думки і вільно оповідати про цікаві для неї події, маля в по­дальшому убезпечиться від комплексу “мовчальника”.

Диференціювання дітей на таких, для кого при­родним є російське, українське чи мішане мовлення — основний методичний підхід до оволодіння спо­рідненою мовою. Якщо маля виховується в російськомовній сім’ї, у нього довше формується механізм іншої мови. Тут зразкова українська мова у дорос­лих особливо важлива. Утім, удосконалення рідної мови потребують і діти з україномовних сімей. На них спирається вихователь, використовуючи в різних си­туаціях їхні природні можливості й залучаючи до спілкування з однолітками рідною мовою.

Ще один важливий аспект: батькам належить зна­ти стадії росту і розвитку дошкільників, а також їхні індивідуальні особливості. Ріст і розвиток дитини — складний процес, одним з компонентів якого є фор­мування рухів.

Кожен віковий період — це активне оволодіння дитиною певними руховими діями. На час приходу в дитсадок малюк, як правило, навчається бігати, стрибати, вилазити на висоту, підлізати під предметами тощо. Втім, здатності дітей на третьому році життя не однакові. По-перше, через те, що став­лення до фізкультури в різних сім’ях вельми відмін­не. Одні батьки дають дитині рухову волю — тоді вона природно реалізує свої можливості, інші стри­мують рухову ініціативу, через що маля, бува суттєво відстає від однолітків у дитячому садку. Втім, ніко­ли не пізно надолужувати втрачене, хоча для цього знадобиться не один місяць. Тому не варто завчасно записувати своє дитя в “спортивні невдахи”. Регулярні фізкультурні заняття в дитсадку підтягнуть хлопчика чи дівчинку до належного вікового розвитку рухів. А такі самі регулярні заняття вдома допоможуть дош­кільняті полюбити фізкультуру всерйоз і надовго.

Дитина вперше приходить до дитячого садка. Кожен вихователь прагне тепло зустріти її, сказати щось лагідне, приємне, привернути до себе, до садка, до дітей. Проте його зусилля не завжди дають бажані результати. Один малюк легко й радо йде на контакт, іншого доводиться «завойовува­ти» — чимось зацікавлювати, добирати ключик до нього, ще інший видається зовсім неприступним: плаче, кличе маму, не зважає ні на вихователя, ні на однолітків.

Причину такої поведінки новачка вихова­телі здебільшого вбачають у його сильній емоційній прив’язаності до матері. Проте міра цієї емоційної близькості насправді дуже мало й неоднозначно впливає на небажання дитини залишитися у садку; тут, як правило, діє надмірна психологічна напруги, яку викликала у новачка обстановка дитячого закладу. Така напруга може бути пов'язана або з тимчасовою тривожністю і невпевненістю дитини, що виникли внаслі­док непродуманих впливів батьків (то обіцяли їй першість, то прогнозували невда­чі, то погрожували покаранням вихователь­ки); або з підвищеною вразливістю, прита­манною надто чутливим дітям, які взагалі хворобливо реагують на все нове і незвичне.

Різниця між тими і, тими дітьми стає помітною, коли намагаємося чимось привер­нути їхню увагу, зацікавити іграшкою, поговорити про щось приємне й добре знайоме. Якщо діти першої підгрупи заспо­коюються, вступають у розмову (або супе­речку) доброзичливо чи ображено, але все ж таки відповідають на запитання, то діти другої підгрупи ніби загальмовані: ні на що не реагують, нічим не цікавляться. І чим більше наполягає на своєму педагог, тим гірші дістає результати.

Коли звичайні форми встановлення кон­такту з новачком не допомагають і малюк продовжує мовчати або плакати, значить, він не може подолати ту психологічну напругу, яку викликала у нього нова ситуація. Допомогти йому можна, перш за все, знявши всі види психологічного тиску: прохання, умовляння, жартівливі зауваження, а тим паче прямий осуд чи присоромлення. На якийсь час дайте дитині спокій — нехай спокійно поплаче. Однак «дати спокій» не означає роздратовано відмахнутися: «На­бридне рюмсати — скажеш!», а навпаки — підтримати малого, навіть щиро похвалити за те, що так любить маму. Потім тихенько підійдіть до дитини, заговорітьз нею, але так, ніби щойно нічого не сталося; не питайте, чи вона вже заспокоїлась, а ненав’язливо пожартуйте, переплутайте назву іграшки, покажіть щось цікаве або розкажіть кумедну історійку про садок. Ще більше наблизитесь до неї і допоможете їй подолати ніяковість, коли сядете поряд — так, щоб дивитися в один бік, при змозі відтворивши її позу.

Будь-які труднощі важче подолати, ніж попередити. А запобігти багатьом складно­щам, пов’язаним зі звиканням малюка до дитячого садка, можна завдяки попередній роботі з батьками. Необхідно відвернути їх від неправильної позиції, що формування ставлення до дитсадка — то виключно справа вихователя, і залучити до спільних дій.

У чому ж має полягати допомога батьків? Принаймні у забезпеченні позитивного пер­шого враження дитини від садка. Треба переконати її, що можливість ходити до дитячого садка — це нагорода для кращих дітей, і будь-кого туди не приймають: «Ти в мене став таким самостійним! Тебе з радістю приймуть до дитячого садка!», «Як вихователька зрадіє, що в неї буде такий помічник!» Доньці, яка сама вдяглася, до­цільно висловити своє задоволення так: «От вихователька здивується, коли побачить, як швидко ти вмієш вдягатися! Навіть не повірить, що тобі лише три роки!».

Дитина побоюється йти до дитячого садка — навіювання слід проводити у непря­мій формі. Тут прислужаться розповіді (реальні або вигадані) про те, як мама чи тато, коли були маленькими, ходили до дитячого садка, що вони там робили, який у них був одяг, яка шафка, яке ліжечко, чим, з ким, у що вони гралися, як любили виховательку, з ким дружили.

Якщо у трирічного малюка маємо форму­вати позитивне ставлення до дитячого садка взагалі, то 5-6 – річних новачків доцільно готувати до знайомства з конкретною групою дітей і вихователем. Може бути, зустріч з новими людьми і незвичною обстановкою викличе почуття розгубленості ї беззахисності навіть у того, хто мріяв про садок. Щоб полегшити старшому дошкіль­нику входження до дитячого садка, вихова­тель з участю сім’ї може організувати йому попереднє заочне знайомство з однолітками. Скажімо, хтось із батьків відвідує групу, знайомиться з кількома дітьми, розповідає їм про їхню майбутню подружку, передає від неї привітання та «сюрпризи», а вдома ділиться своїми враженнями про те, які в групі діти, як їх звуть, як вони добре малюють (навіть передає доньці в подарунок кілька дитячих робіт), яка красива і лагідна вихователька і як всі вони чекають Оленку.

Коли ж попередня психологічна підго­товка не проводилась, педагог може при­наймні сам полегшити своєму новому вихо­ванцю перші години звикання до нових умов: познайомити з доброзичливим однолітком і Доручити тому піклуватися про новачка, показати приміщення, іграшки; або, довідав­шись, яку гру він полюбляє, організувати трьох-чотирьох дітей разом з новеньким пограти в неї. Проте покладатися лише на товаришів дитини не варто. У перші дні вона найбільше потребує уваги до себе самого вихователя, його турботи, підтримки, заохо­чень.

Вдалий процес звикання новачка до групи чимало важить для його подальшої долі, але, на жаль, не гарантує позитивне ставлення до дитячого садка назавжди. Під чого ж зале­жить — чи буде дитина з радістю заходити до групи, чи через кілька тижнів почне вередувати, пручатися, вигадуватиме будь- що, аби лишень залишитися вдома? Здебіль­шого батьки вважають, що втрата дитиною бажання відвідувати садок цілком зумовлена обстановкою в ньому: поганими стосунками з вихователем, конфліктами з однолітками, нудними заняттями, надто жорстким режи­мом. Однак одні й ті ж умови не на всіх дітей діють однаково. І люблять садок часто-густо зовсім не ті, у кого вдома так погано, що їм однаково куди йти. Психологічні до­слідження показали, що у зневазі дитини до дитячого садка у багатьох випадках винні батьки.

Всі батьки хочуть, щоб їхній малюк полюбив дитячий садок, але про багатьох можна сказати, що вони ніби навмисне прагнуть зробити його покаранням для своєї дитини. До таких педагогічних помилок на­лежать: по-перше, розмови про вади дитсад­ка без акценту саме на приємних моментах: по-друге, спроби втлумачити замалій іще для розуміння цього дитині, що ходити до садочка — обов’язок неприємний, але вона мусить, бо так, мовляв, і дорослі ходять на роботу; по-третє — обіцянки забрати до­дому раніше як винагорода за добру поведінку (а чому б не забрати просто тому, що хочеться побути разом з улюбленою донькою і є така змога?); по-четверте, пізні вкладання спати і тяжкі вранішні вставання зі сльозами й суперечками. У такому стані дитині все навкруги не подобається, і, зрозуміло, вона не може охоче ходити до садка, який став для неї причиною конфлік­тів і неприємностей.

Ось такі головні зауваги щодо того, чим мають керуватися і як повинні діяти батьки і педагоги, готуючи дітей до відвідування дошкільного закладу, полегшуючи їм зви­кання до нього.